як книга може бути живою? це ж надрукований примірник, видання, яке було “живим” рівно стільки, скільки шуміли дерева, що стали сировиною для його сторінок. книга може бути цікавою, видатною, гарною, непримітною… але живою? це навряд чи, думала я аж доти, доки мені не трапилась в очі, руки і серце книга “жива українська кухня” олі кольорово.
мені здається, що називати “жук” книгою — не зовсім правильно. це щось середнє між зіном, саміздатом, авторським дослідженням і, звісно, збіркою рецептів. а ще — це абсолютно точно творча добірка малюнків та графіки авторки. а ще — це записник для того, хто придбає.
з усіх книжок, що в мене є на кулінарній поличці, ця, мабуть, найпанковіша і це великий комплімент.
книгу я купила, побачивши декілька примірників в інстаграм-акаунті харківського ресторану “трипіччя”. треба відзначити, що це бістро саме по собі є феноменальним і якщо ви будете в харкові, то обов’язково відвідайте це місце. з поста можна було дізнатись також про те, що цей том “живої української кухні” мав бути першим, а також готувався до друку другий.
також повідомлялось, що авторка книги, оля кольорово, загинула під час цієї війни: вона була серед тих, хто відвідував торговельний центр в кременчуці, коли в нього потрапила російська ракета.
коли примірник приїхав до мене, стало очевидно, що про цю книгу має знати якомога більше людей. по-перше, через той дух свободи і самобутності, про який я казала на початку. по-друге, через те, що всередині книги на читача чекають старовинні і напівзабуті рецепти, які цікаво відтворювати і зберігати. також вважаю, що ми маємо знати і свою гастрономічну культуру та історію і тих, хто її документує і записує.
про пані олю кольорово було небагато інформації в мережі, тому я розпитала про неї та “живу українську кухню” її доньку, софію.
— софія, розкажи трошки біографії пані олі: звідки вона, як росла, чим цікавилась і чим займалась?
— оля кольорово родом із села успенка, що на кіровоградщині. батьки були вчителі в тому ж селі, мама викладала українську мову та літературу, батько — математику. також батьки паралельно займалися все життя хазяйством, був город, домашні фрукти, ягоди, у батька власна пасіка, якою займається й досі і доволі великий виноградник, а також худоба.
оля була дуже життєрадісною, позитивною, талановитою та цілеспрямованою. після навчання переїхала в кременчук, працювала на різних роботах: журналіст, редактор, репетитор, і, нарешті, як і мріялось, вчитель малювання у власній студії мистецтв “кольорово”.
вона завжди була повна різних цікавих і шалених ідей, про які раніше ніхто і не думав у похмурому кременчуці. все життя вона була дуже особливою, близькою до природи. любила малювати на самоті десь біля води, любила ходити в ліс, збирати трави.
її головною метою життя було принести в цей світ щось красиве, навчити людей любити українське через мистецтво і їжу. а також вона також багато допомагала людям. десь з 2015, 5 років підряд проводила благодійні виставки картин разом зі своїми учнями, де збирала кошти на допомогу онкохворим дітям.
— виглядає так, що “жук” — це органічне продовження зацікавленостей пані олі, але як вона вирішила зібрати усі рецепти не просто у видання, а у таку незвичайну, складну і багатошарову книгу?
— вона завжди намагалася довести людям, що їм не варто цуратися свого рідного, українського.
хотіла показати, що україна - це не лише про шаровари і борщ з варениками, все набагато глибше і цікавіше. і ми повинні нести це у світ.
за пару років до ковіду вона відкрила ще одну студію, але це вже була кулінарна. вже тоді вона задумувалася про книжку. тож було вже дві студії, «кольорово» і «фуд-художник».
це були заняття як з малювання, по групах, де діти і дорослі вчилися готувати різні страви.
але потім почався карантин і якщо художні заняття можна було проводити онлайн по зуму, то кулінарні заняття так не проведеш, тому все закрилося. з‘явилося більше вільного часу і оля почала роботу над книжкою.
— як пані оля збирала рецепти, як вона їх тестувала, і — якщо такі були — то хто основні і перші дегустатори рецептів з ЖУК?
— збирала рецепти зі свого дитинства, з історії (вона багато читала і досліджувала), їздила по країні і записувала рецепти за літніми людьми, які ще пам’ятають рецепти своїх бабусь. крім паперової книжки також мав бути ютюбканал. він і є, там є кілька відео рецептів. все, що вона готувала, тестували члени сім‘ї: я та мої дідусь із бабусею, батьки олі.
— я купила свою книгу в “трипіччі” і бачила, як мало примірників наразі, і це зрозуміло. але все ж, чи планується додатковий друк книги, або ж, якщо він існує, де можна купити цю книгу?
— книжок є більше. просто вони були в розібраному стані, а через те, що я за кордоном, то я намагалася розібратися в книзі разом із бабусею та дідусем на відстані. зараз ми вже розібралися, і книжки стали продаватися більше, тому бабуся складає книжки сама.
зараз зібраних близько 70 примірників і ще можна зібрати думаю близько 100 приблизно, але складно підрахувати, бо не знаю чи точна кількість палітурок відносно сторінок.
щодо додатково друку, то поки я за кордоном і немає нікого, хто б займався цим в україні, поки що ціль продати те, що є.
мама планувала робити другий том, адже в перший все не влізло. я навчаюся і не маю змоги робити це в україні, але можливо буду просувати це в сполучених штатах (як також планувала мама. вона привезла сюди примірники книжки рік тому, аби представити в українському комьюніті у флориді, але почала війна).
як тільки я здобуду освіту, я планую серйозно цим займатися, так само як і іншими маминими планами, адже я теж була частиною цього і це бажання в мені таке ж сильне, як було в неї.
можливо я знайду спосіб як просувати це дистанційно і в Україні також, але поки що такої можливості немає. ось якось так. зараз продаємо те, що вже надруковано, а там по можливостях. насправді вільного часу дуже мало, а для цієї справи потрібні всі сили і час, а також гроші і багато ресурсів, з якими зараз в україні важко. фокусуємося на перемозі у війні, а там як все закінчиться, то в мене може вже все буде готове.
що чекає на того, хто стане власником “живої української кухні”?
ця книга справді жива: сторінки можна змінювати місцями, є нотатник і закладки для тих, хто записує, коли читає. книга розповідає про старовинні традиційні українські рецепти і вони — приблизні, емоційні і кольорові — буквально виливаються на читача, хоче він того чи ні. книга інтенсивна, безперечно: в деяких приписах потрібно розбиратись, як у стародавніх літописах, деякі настільки знайомі з дитинства, що починаєш мимоволі посміхатись.
рецепти розділені за смисловими сегментами: є хліб і тісто, обрядові страви, рецепти з риби, м’яса та овочів і навіть напої: алкогольні і безалкогольні. наприкінці книги, як і має бути, розміщені десертні і солодкі страви. адже ми всі заслуговуємо на ласощі! я поступлюся текстом фотографіям: замість того, аби описувати приписи, зробила декілька фото розворотів, аби було добре зрозуміло, про що йде мова.
впадає у око авторськість цієї книги: на відміну від витриманих галицьких кулінарних книг, або надзвичайно академічної “україна. їжа та історія”, ця “жива українська кухня” навіть з читачем спілкується так, ніби це розмова двох старих друзів, і це можливо через авторський стиль письма олі кольорово. історії з життя, гумористичні ремарки, вигуки та смайлики-скобочки — все це робить книгу надзвичайно близькою до шкіри, бо ми й самі так спілкуємось з друзями.
ну і, звісно, неможливо не помітити те, що оля кольорово наповнила цю книгу власними фотографіями, часто смішними і забавними, а також малюнками і коментарями. це саме те, що додає цій книзі неповторного diy-вайбу. я таких книг не зустрічала раніше. тому і кажу, що це панк-видання. надзвичайно самобутнє.
чи зможе готувати по цих рецептах недосвічений кулінар? скоріше ні, принаймні, не за всіма. тут часто немає точної ваги для продуктів, а розділ про хліб та тісто звучить, як збірник магічних заклинань: візьміть трохи того і того, додайте ось це… той, хто буде готувати за такими рецептами вперше в житті, може заплутатись.
чи варто мати цю книгу на поличці? мені здається, що обов’язково: по-перше, традиційні рецепти, викладені в цій книзі, ви, скоріше за все, ще не бачили. це про любов до коріння, до своєї країни і гастрономічних традицій.
по-друге, цю книгу варто мати через її унікальність: сама по собі вона однозначно є явищем, і, якщо ви поціновувач української кулінарної літератури, то цей примірник точно вас здивує.
Доброго дня, підкажіть як можна придбати книгу "ЖУК"?